Позакласна робота

Мова наша рідна  - слово українське»

Літературно-музична композиція

 Мета: Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови.  Пробудити почуття національної гідності. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

            Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, плакати «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема»,   «Пісня - душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша - солов’їна».

            (На сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)

 Дівчинка.

 Добрий день вам, добрі люди!

 Хай вам щастя-доля буде,

 Не на день і не на рік,

 А на довгий-довгий вік.

 Хлопчик.

 Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

 Стрічаємо з хлібом,  любов’ю і миром,

 Для людей відкрита  хата наша біла,

 Тільки б жодна кривда  в неї не забігла.

(Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг).

Хлопчик. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.

 Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

Пісня «Одна Батьківщина»

 Дівчинка.  21 лютого — свято унікальне. Винятковість  його в тому, що воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об'єднала спільна історична доля в єдиний моноліт— народ. Це свято — День рідної мови.

Хлопчик.У Святому Письмі сказано: «Спочатку було Слово». Для кожної людини воно завжди спочатку. Немає народу, байдужого до рідної мови, до своєї землі, тієї, на якій він народився й живе. Немає в жодній мові й нерідних слів. Батьківська хата, материнська мова, рідна земля — словосполучення, що несуть у собі величезний почуттєвий заряд. І нехай кожна доба, кожний народ наділяє образ своєї Вітчизни індивідуальними ознаками-атрибутами, мотив рідного слова в тому магнітному полі присутній постійно.

Пісня «Із слова починається людина»

Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна - золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

1-й учень.

 Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

 Твої поля і небо голубе,

 Бо ти дала мені малому крила.

 То як же не любить мені тебе!

2-й учень.

 Люблю тебе я, мила Україно!

 І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

 Я буду вчитись в школі на «відмінно»,

 Щоб мною ти пишатися могла!

Ведуча. Синів і дочок багатьох народів

я зустрічав, які перетинали

гірські й морські кордони і на подив

багато бачили, багато знали.

Я їх питав зі щирою душею:

- Яку ви любите найбільше мову?

І всі вони відповідали:

"Ту, що нею співала рідна мати колискову".

Пісня «Колискова»

Хлопчик.

Звуків дуже є багато,

У природі все звучить.

Свище вітер, грім завзято

В темнім  небі гуркотить.

Навесні співає пташка

І струмочок жебонить.

Джміль гуде,дзвенить комашка,

Все по-своєму звучить.

Звуки всі пізнати можна,

Хоч багато в світі їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога ,сум чи сміх.

Але звуки ці-не мовні:

Стукіт,грюкіт, шелест,свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист

Ведучий . А чи завжди люди вмiли розмовляти? Чи спiлкувалися вони між собою за допомогою мови? Про це можна довiдатись, заглянувши у наше далеке-далеке минуле.

Ведуча розказує  легенду про виникнення писемності.

Знайте всi, мої шановнi,

Не забудьте це, бува:

У людей є звуки мовнi,

Що складаються в слова.

Звуки зiбранi у слово,

Ще в далеку давнину

Утворили рiдну мову,

Українську, чарiвну.

А щоб ми все розумiли,

Щоб могли багато знать,

Знаки-букви нам створили,

Щоб писати i читать.

Їх взяли, пошикували,

Щоб нiкого не згубить.

Та Абеткою назвали —

Ось її нам треба вчить!

Ведучиа . Багато столiть пройшло, доки люди звикли до письма, доки запам’ятали, що як називається.  Наше слов’янське письмо — знайомі і звичайнi лiтери абетки — пройшло довжелезний шлях, поки дiйшло до нас.

На нашу землю ця азбука прийшла тисячу рокiв тому. Увесь час вона змiнювалась, аж поки не стала такою, якою ми сьогоднi й користуємося. Важко навiть сказати, скільки людей протягом столiть доклали зусиль, щоб сьогоднi ми з вами могли читати і писати. Та не завжди мова вiльно могла звучати і розвиватися в Україні.

(Інсценiзацiя «Дiвочі вечорниці»).

1-а дівчина.  Дiвчата, а ходiмо на пагорб на вечорницi, я покажу вам, що купив менi батько.

2-а дівчина.   Добре тобі, Оксано, батько й до школи віддав i книги такi гарнi купує. А я хоч i хочу, та немає за що вчитися.

3-а дівчина.   Не сумуй. Не одна ти не вмiєш читати і писати. Та що вдiєш, що батьки нашi бiднi, ледь хлiба та кашi вистачає на зиму, та й пан погано грошi платить.

4-а дівчина.   А в мене не то, що книг, чобiт на зиму немає. Буду сидіти в хатi, бо як же босiй по снiгу ходити.

5-а дівчина.   Давайте краще заведемо нашої української, доки наглядач не побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце ще не сiло.

(Звучить українська народна пiсня).

Наглядач. А што это вы здесь бездельничаете? Ану быстро работать, а то не защитаю день. Разорались своими холопскими песнями. Лучше бы наш благородный язык учили, панский.

 Ведуча . Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову. Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови».

Ведучий   1720 рiк - росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

Ведуча.  1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

Ведучий .  1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

Ведуча. 1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

Ведучий .  1884 рiк — закрито всi українськi театри.

Ведуча . 1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiддивою.

Ведучий .   1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.

Ведуча.  1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

Ведучий .  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатъма українцями.

Ведуча. 1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

1-й читець

Якщо не я, то хто врятує рідну мову?

Хто збереже її – мого життя основу?

2-й читець

Якщо не ти, то хто врятує рідну мову?

Твою з колиски – ніжну, світанкову?

3-й читець

Якщо не ви, то хто врятує рідну мову?

Хто понесе її у світ – величну, калинову?

4-й читець.

Якщо не ми, то хто із нею поруч стане?

Не згубить, не продасть вкраїнську полум’яну?

Разом

Переможених нема в м старті,

Ми стоїмо усі на варті.

Державна мова

Я мислю мовою цією,

Я нею змалку говорю,

І рідною зову, своєю —

Це, де завгодно, повторю.

Моя чарівна, дивна мова,

Хто перелічить в ній слова?

Вона прекрасна і казкова,

Весела, щира і жива.

Вона державною вже стала,

Але до волі довго йшла.

Щоразу з попелу вставала...

А скільки спалена була!

На ноги інша б не сп’ялася,

А українська знов жива!

Нарешті стала, відбулася!

Говорить, думає, співа!

Мова — це серце народу

Серце народу — це мова, — це слово,

Нації гордість, культура, престиж.

Той, хто цурається рідної мови,

Ранить народ в саме серце, як ніж.

Мова загине — народ оніміє,

Світ відверне від такої юрби.

Поки є мова — в людей є надія,

Є пісня радості й пісня журби.

Мова чудова і літературна,

Без говіркових, спотворених слів

Свідчить про те, що людина культурна.

Мова у неї, як пташечки спів.

Мова у неї приємна, чудова.

Є в ній традиції всіх поколінь.

Як у віночку йде слово до слова,

В мові чарівність і сонця теплінь.

Мова — це людства досягнення дивне.

Мова — це нація, спільність і час.

Мова моя українська чарівна

Є найрідніша для кожного з нас!

Я син  України-Неньки!

Українцем я зовуся

Й тою назвою горджуся!

По вкраїнському звичаю,

В мене вдача щира й сміла,

І відвага духа й тіла,

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

Ведуча

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту - на віки -

Українську рідну мову

В дар дають мені батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, -

Бо ж єдина - так, як мати -

Мова в кожного із нас.

(Інсценізація «Зустріч друзів»).

Прибiгає одного разу Василько до Михайлика i каже:

Василько. Пашлi надвiр. Там такi класнi сорєвнованiя.

Ведуча. Михайликовi хотiлося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, i не поправив.

Михайлик. Ходiмо.

Василько. Ти за кого будеш болiти?

Михайлик. Та, напевно, за своїх уболiватиму.

Наталка. Пацани! Подождiть мене. Подивiтъся, який у мене гарний цвiток для побєдiтеля!

Ведуча. Михайлик аж на обличчi змiнився, але знову не захотiв образити друзiв.

Михайлик. Слухай, Васильку, а твої батьки у вiдрядженнi?

Василько. Да. А чьо ти хотiв?

Михайлик. Та хотiв попросити у твого тата один пiдручник. А коли вони повернуться?

Василько. Да на недiлi.

Михайлик. Ти знаєш, я нiколи не мiг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мiй друг не поважає своєї мови, калiчить її. Задумайся, Васильку, в якiй країнi ти живеш.

(Йде від друзiв).

Наталка. Ну i двоюшнiк ти, Василько. Навчись говорити.

Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнiк, цвiток. Де ти таких слiв набралася?

Наталка. Злий ти, піду до Михайлика.

(Втiкає).

Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.

Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калiчити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно i красиво, навiть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову i буденну.

Пісня «Неначе юна  зоря світанкова»

Ведучий

А у народу рідна мова,

Як у криниці джерело.

Його  прочистиш -    б’ється знову,

Так наше слово ожило.

Ведуча

З полону вийшло і дзюркоче

На волі пружно жебонить

Нічого дивного: я хочу

По-українськи     говорить.

Рідна мова

Рідна мова моя, поетична, пісенна,

Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я.

Як народу душа: щира, добра, натхненна,

Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

Українські пісні ніжно мама співала,

Коли ще в сповитку були діти малі.

Українською мовою благословляла,

Як розходились ми на дороги земні.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!

Туги й щастя дзвінкого, і світла душі,

Та іскристої радості і шанування,

Що, хоч просто говориш — виходять вірші!

То струмочком дзвенить, то сміється й співає,

То іскринками гумору враз спалахне.

Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,

Приголубити, втішити можеш одна.

Мово рідна, ну як нам тебе не любити!

Ти весела і ніжна, неначе весна!

Пісня «Мово, не мовчи»

1-й учень. Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рідну мову шанувати.

Вона - твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.

Ще в давнину признав її весь світ,

Та скніла у неволі тьму століть.

Тепер вона розкута і підмоги

Від нас чекає, щоб звестись на ноги.

2-й учень.  У світі дитині не можна без слова,

Без ласки, любові і без доброти.

Не можна прожити дитині без мови

І без спілкування не можна зрости.

Щоб в світі людиною справжньою встати,

Дитині потрібні турбота й тепло.

1-й учень. Їй треба щодня між людьми виростати,

Щоб все у дитини чудово було.

Якщо ж виростає дитина з вовками,

То так, як і вовк, себе буде вести.

Ніколи не стане вона поміж нами,

Ніколи людиною їй не зрости.

 2-й учень.  Українська мова промениста,

Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

Багата, як земля, джерельно - чиста,

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

1-й учень. Вона дзвенить у срібному джерельці,

У дивних квітах, у дзвінкій росі.

Вона живе й співа в моєму серці,

ЇЇ ми дуже любимо усі.

Моя чарівна мова промениста,

Вона у пісні й казочці звучить.

Найкраща в світі рідна і барвиста,

А як без неї на Землі прожить?

2-й учень.

До гарного слова нам треба звикати,

Щоб мова була як дзвінке джерело.

Подумай сім раз, перед тим як сказати,

Щоб слово твоє людям радість несло,

Щоб чарами ніжними слово дзвеніло,

Напоєне ласкою завжди було.

З добром і любов’ю від серця летіло

Й до іншого серця зі щирістю йшло.

Пісня «Є на світі всюди»

Не цурайтесь мови

Не цурайтесь мови, люди,

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає

Кожен день і в свято.

Соловейком хай співає

В українській хаті.

Бо ж вона така багата,

Українська мова.

Неповторна і крилата,

І така чудова!

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками.

Мрії наші і бажання,

Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,

Найдорожче в світі.

І святкове, і буденне,

В ній — батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу.

Ведучий. Учися, мій друже, відмінником будь,

Люби і поля, і діброви!

І де б ти не був, де б не жив, не забудь

Своєї вкраїнської мови.

Ведуча. Любіте нашу рідну мову,

Беріть до зброї гостре слово.

Ні. Не забули ще слов’яни

Шевченка заклик полум’яний.

О милозвучна наша мова!

О пісня мами колискова!

Тараса невмируще слово!

О рідна українська мово!

Пісня «Розвивайся, звеселяйся»

Рідна мова

Дзвенить струмочком рідна мова,

Усі слова знайомі в ній.

Але вживати кожне слово

Ти в мові правильно зумій.

Тут треба всім багато знати,

З дитинства правила учить,

На все життя запам’ятати

І мову понад все любить.

Бо ж найтепліше рідне слово,

Воно, як мамина рука.

Крилате, ніжне, світанкове,

Хоч доля в нього нелегка.

Воно з глибокого джерельця,

Із лісу, степу, із трави...

Прийми його до свого серця

І з рідним словом вік живи.

Земля нам мову дарувала

Барвисту, щиру, як весна.

І українською назвала.

Між різних мов — така одна!

В ній все найкраще і єдине,

А серце в ній наснагу п’є.

Бо рідна мова й Україна —

Це найдорожче, що в нас є!

Пісня «Наша мова»